Ви знаходитесь: Головна / Новини / Додому повернулись хлопці, які воювали на Сході України

Додому повернулись хлопці, які воювали на Сході України

Сьогодні Тернопіль зустрічав своїх Героїв. Наші мужні хлопці, котрі останні тижні провели, наче в пеклі, в гарячій точці під Донецьком, приїхали додому. Потяг зустрічали рідні, близькі та просто небайдужі люди. Їхні сльози радості на очах бачили і наші кореспонденти.

Квіти, оркестр, стривожені і водночас щасливі очі зустрічаючих. На залізничному вокзалі, сьогодні було, як ніколи людно. Додому повернулися хлопці, котрі несли службу під Волновахою, що на Донеччині. Обіймають рідних, не приховують емоцій і на камеру говорять неохоче. Кажуть, розповідати про пережите важко. Цей молодий хлопець Назар якраз з тієї дев’ятої роти третього батальону 51-механізованої бригади, з якої зовсім нещодавно загинули українські військові. Було їх дев’яносто двоє, а залишилось 59.

НАЗАР ХРУЩ, заступник командира роти з озброєння:

«Багато людей мого віку. Старші мене, молодші мене, які погинули там, як гарматне м’ясо».

На сорок вісім хлопців було десять знищених, старих, ще радянських бронежилетів. І завдяки місцевому населенню наших військових розстріляли.

НАЗАР ХРУЩ, заступник командира роти з озброєння:

«Завдяки місцевому населенню люди і погинули. Тому що місцеве населення не дало розташуватися на блок-пості, заблокували нам вхід, не випускали ні вперед, ні назад, просто стали серед поля і тупо чекали, не знали на що і дочекалися до того, що приїхали і розстріляли. Чеченці, це були реальні чеченці».

Назар служив разом із хлопцями з Волині, котрі додому вже не приїхали. Повертатись у те пекло він не хоче, щоправда почуття помсти за друзів є.

НАЗАР ХРУЩ, заступник командира роти з озброєння:

«Їхати хочу, але з такою думкою їдеш, що дорога назад, або в гробу, або в наручниках, якщо втечеш, тут виходу немає інакшого».

Серед натовпу зустрічаючих Назар шукав свою другу половинку Світлану. Їх зустріч розчулила усіх.

 «Історичний факультет, педагогічний університет»!

Дівчина Світлана зізнається, пишається своїм Героєм і проситиме не їхати більше.

СВІТЛАНА, дівчина Назара Хруща:

«Просто надіятися на Бога. Ми молилися. Ми давали за здоров’я, ми давати в Почаїв. Давали в нас на Святій Горі, давали в Тернопіль. Давали по різних церквах, щоб просто Бог допоміг їм. Йому сказали, пішов його швагро і він,  і йому сказали, хтось один мусить йти з сім’ї і забрали його. Просто в його швагра є три дитини маленьких, він просто виходу не мав».

Одинадцятого квітня він покинув рідний дім. На блок-пості під Донеччиною був півтори тижні. Надіється, що поки буде у відпустці, війна в Україні – закінчиться. Все, що пережив – не забуде.

НАЗАР ХРУЩ, заступник командира роти з озброєння:

«Що ніколи не забуду? Коли ніс свого друга на руках, який просився «поможи», а мені текли його мозги по руках. Того ніколи не забуду. І коли найшов бушлат пацана і в бушлаті телефон дзвонить, беру телефон, мама дзвонить і ні відповісти, ні вибити….»

 

Автор: Мар'яна Том'як

Мар'яна Том'як
Журналіст

Залишити коментар

Ваша електронну адресу не буде опубліковано. Обов’язкові для заповнення поля позначені *

*

Scroll To Top