Ви знаходитесь: Головна / Новини / Про Небесну Сотню через рік
Про Небесну Сотню через рік

Про Небесну Сотню через рік

Три дні – вісімнадцяте, дев’ятнадцяте і двадцяте лютого дві тисячі чотирнадцятого року – стали визначальними для Революції Гідності. Початком нової історії та кінцем кількох десятків життів. За три дні Україна зуміла повалити диктаторський режим Януковича і повернути Конституцію дві тисячі четвертого. За ці три дні Україна втратила своїх синів, яких ми зараз називаємо Небесною Сотнею.

Вісімнадцяте лютого дві тисячі чотирнадцятого року. Мирною ходою – без кийків, каміння та коктейлів Молотова – протестувальники прямують до будинку Верховної Ради. Проте там, замість таких бажаних змін у Конституції, їх очікують лише «тітушки» та силовики, які уже готові нападати.

«Ми самі самостійна держава. Нам не потрібен Євросоюз. І тим більше Раша».

Тоді іще ніхто не знав, що це останні дні Революції Гідності, і що Україна заплатить за це кров’ю свої синів. День протистоянь переріс у найдовшу за усі три місяці ніч. Палало усе, починаючи від Будинку Профспілок у Києві і закінчуючи обласними адміністраціями, управліннями МВС та прокуратурами.

Дев’ятнадцяте лютого дві тисячі чотирнадцятого. Напружене перемир’я. Поки лідери опозиції намагаються домовитись із Януковичем, протестувальники розбирають бруківку та роблять коктейлі Молотова.

ІГОР КРОЧАК, військовий кореспондент

«От, і ми прорвалися на ранок. Першими львів’яки дійшли до Бессарабської площі, доїхали. В Інтернеті дуже багато було відгуків, що вони бігли зі щитами. Спочатку люди думали, що це вже тітушки прорвалися. Але вони, брати, простіть, що так довго їхали. Це львівський автобус прорвався. А далі пишуть, следующим был Тернополь. От, якраз в тих автобусах, що був Тернопіль, то приїхав я. Це 19 число».

А після середи дев’ятнадцятого настав «Кривавий четвер».

«Оце такий. Це – травматичний. А це – бойовий, від Калашнікова».

З дахів будинків на Інститутській силовики з вогнепальної зброї обстрілювали протестувальників. А ті, ховаючись під щитами, продовжували відтягувати поранених і вбитих.

ІГОР КРОЧАК, військовий кореспондент

«Я почав просуватися, то якраз от біля верхнього входу станції метро Хрещатик, я спочатку йшов від Жовтневого палацу, але стрільба велася… І якраз, як тих ранених виносили з-під куль, то я вже почав знімати. Беркутівців зі зброєю я вже не встиг зняти, тому що вони вже були за тією барикадою, вели вогонь снайпери, а вони тільки стріляли чергами такими, але кулі просвистували… Вогонь вівся вздовж всієї вулиці. Були ще вбиті. Тобто відвозили на швидкій. Тобто це 9-10 година ранку на Інститутській».

У той же день, а точніше вечір, Верховна Рада прийняла постанову, яка поклала край кровопролиттю. Та про це так і не дізнались десятки тих, кого зараз називаємо Героями Небесної Сотні. Серед убитих за ці три дні були й наші земляки – двадцятидев’ятирічний Олександр Капінос, двадцятидворічний Ігор Костенко, дев’ятнадцятирічний Устим Голоднюк і, наймолодший, сімнадцятирічний Назар Войтович.

Разом із рідними тоді плакала і тужила вся Тернопільщина. І досі тужить… Світлини з їхніми усміхненими молодими обличчями не дозволяють забути ті криваві революційні будні. Сьогодні Україна низько схиляє голову і вшановує пам’ять Небесних Героїв.

НАТАЛІЯ ЧЕКАНОВА, заст. начальника з наукової роботи обласного краєзнавчого музею

«Науковці Тернопільського обласного краєзнавчого музею облаштували таку виставку із матеріалів, які передали власне активні учасники Революції Гідності. Ви можете побачити на виставці і прошиті кулями щити, шоломи, прошиті снайперськими кулями власне протигаз. Який є як доказом, що снайпери стріляли, цілили прямо в очі цим майданівцям нашим».

СЕРГІЙ КУЗНЄЦОВ, учасник Революції Гідності, боєць АТО

«Мені всі дорогі. От моя кружка, розплавлена, чорна, от бруківочка, можливо, я нею кидав, от каска. Там все дороге. Через те, що ми це пройшли. Це наше. Це моє. Отут сидить».

Окрім виставки особистих речей та світлин «майданівців», яку, до слова, у Краєзнавчому музеї мають намір зробити постійною, ще одну експозицію під назвою «Червоний мак» відкрили в Українському домі «Перемога». На ній представили роботи учнів Станції юних техніків. А ще там же, у «Перемозі», аби вшанувати Небесних Героїв, провели концерт-реквієм. Також від ранку тернополяни приносили квіти і запалювали лампадки біля стенду Небесної Сотні. Так символічно вони віддавали шану тим, кого оплакує, і тим, кому дякує вся Україна. Адже вони за наш спокій віддали найцінніше – своє життя…

Автор: Олена Юрик

1 коментар

  1. автор - Володимир Віхляєв

    Пам’яті «Небесної сотні»

    …Коли ви навчали мене

    камінним вогником бути,

    я прагнув стати вогнем

    пожежі народного бунту.

    В мені нуртували бої:

    вже час! та робота ж… не треба!

    І плуга тягнули воли,

    у цьому так схожі на мене…

    — «Не ремствуй», – казали мені:

    «у тебе ж батьки і дружина…»

    Чому ж по вкраїнській землі

    я йшов як по власній могилі..?

    В мені революції дух

    та духу не стало на вчинок…

    Небесної сотні рух –

    ти волі народної вчитель!

    Їх згинула сотня, аби

    назавтра повстали мільйони!

    Ми всі гайдамаків сини!

    Вкраїнці навіки-вікові.

    автор – Володимир Віхляєв

Залишити коментар

Ваша електронну адресу не буде опубліковано. Обов’язкові для заповнення поля позначені *

*

Scroll To Top