Ви знаходитесь: Головна / Новини / Військового журналіста Дмитра Лабуткіна провели в останню путь

Військового журналіста Дмитра Лабуткіна провели в останню путь

Військового журналіста Дмитра Лабуткіна провели в останню путь. Він зник ще в середині лютого, під Дебальцеве, лише минулого тижня тіло журналіста ідентифікували та днями доставили на малу Батьківщину. Сьогодні, в рідному селі Білокриниця, на Кременеччині, рідні та друзі попрощалися з Дмитром назавжди.

Дмитро Лабуткін став першою втратою військової журналістики України через бої на Сході. Він був прес-офіцером, працював у телерадіокомпанії Міністерства оборони «Бриз», що у Севастополі. На телеканал Дмитро прийшов молодим лейтенантом на посаду кореспондента. Там, завдяки свої працьовитості, став редактором.

АЛІНА ДЕАК, заст. редактора ТРК Міністерства оборони України «Бриз»:

«Брав участь в багатьох морських походах, міжнародних навчаннях. Він справжній військовий моряк, офіцер, який знав військову справу, морську справу. Багато робив цікавих матеріалів, фільмів, сюжетів, власне, про морську службу».

Дмитро Лабуткін був випускником львівської Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Курсанти та офіцери цього навчального закладу також прибули вшанувати пам’ять військового журналіста. Серед них і однокурсники Дмитра.

ВІТАЛІЙ ПАНЧИШИН, однокурсник Дмитра:

«5 років ми навчалися у військовій академії. Потім, після закінчення, ми проходили службу у Севастополі, виходили разом на бойових кораблях. Під час анексії Криму Російською Федерацією, вийшли на материкову частину в Одесу. Я Діму знав дуже добре, він був моїм другом, ми кожний день з ним бачилися, як і в інституті, як в Севастополі, як і в Одесі. Відрядження в зону проведення військовий дій в АТО стала для нього останньою».

В останній день свого життя, Дмитро дочекався ротації і повертався з Дебальцевого додому, до дружини та доньки. Однак, їхати склавши руки не міг, знімав відео, бо хотів показати людям правду.

ІВАН ЧМІЛЬ, головний редактор ТРК Міністерства оборони України «Бриз»:

«В той день, останній для нього, коли він виїздив на бронетранспортері з Дебальцевого, він міг не знімати нічого, не сидіти на броні, не ризикувати своїм життям. Але, крикнувши: «Нічого, прорвемося, хлопці!», вони поїхали на зустріч, на зустріч своєї смерті».

Похоронна колона простяглася мало не на кілометр. Дорогою до храму приєднувалися люди, деякі ставали на коліна.

Автор: Оксана Максимлюк

Оксана Максимлюк

Залишити коментар

Ваша електронну адресу не буде опубліковано. Обов’язкові для заповнення поля позначені *

*

Scroll To Top