Ви знаходитесь: Головна / Новини / На фасаді 26 школи встановили меморіальну дошку Дмитру Заплітному

На фасаді 26 школи встановили меморіальну дошку Дмитру Заплітному

Того лютневого ранку у Тернополі Дмитра Заплітного зустрічали десятки. Спершу на Збаразькому КПП, а потім рушили колоною на 15 квітня, до будинку, у якому мешкав чоловік. З того часу, як загинув боєць, пройшло уже вісім місяців. Та повірити і змиритись, кажуть рідні та друзі, досі не можуть. І щоби увіковічнити пам’ять про їхнього Діму, на фасаді 26 школи вони встановили меморіальну дошку. Як нагадування про люблячого сина, доброго брата та приятеля і вірного українця.

ВОЛОДИМИР ЮХИМЕНКО, однокласник Дмитра

«Між учнями та вчителькою 1-А називався не класом, а куренем. Тут був не староста, а отаман. Та по-справжньому винятковий цей клас був тим, що у ньому вчився один особливий учень. На лінійці поряд з однокласниками з букетом якихось червоних квітів стояв один усміхнений хлопчик. Навіть педагоги не могли передбачити, наскільки особливим виявиться цей хлопчик. Він стане єдиним, хто зробить настільки важливий внесок в наше життя, що через 25 років стіни школи вшанують його меморіальним образом».

Вшанували пам’ять Дмитра як того заслуговує кожен Герой – почесно. На лінійку-реквієм вийшла уся 26 школа. Віддати шану бійцеві прийшли і ті, хто знав його із першого класу і товаришував із ним наступні 25 років.

ВОЛОДИМИР ЮХИМЕНКО, однокласник Дмитра

«Він нічим не відрізнявся від нас, звичайних дітлахів. У нього були мама і тато, братик і сестричка. Він так само, як і інші хлопчаки, любив побешкетувати, пограти у футбол, подражнити дівчат, а потім дременути навтікача. Ми всі так робили. Був небайдужим до пригод. Прозивався на мене Юха від прізвища Юхименко, а я не встигав придумати йому щось образливе. Деякі вчителі з лагідністю називали його Півником за дзвінкий голос».

ЛІДІЯ ГУМЕННА, класний керівник Дмитра

«У лютому місяці 2014 року через 15 років після закінчення школи зібралися наші випускники. Я добре пам’ятаю, як гарний, змужнілий, усміхнений Дмитро у червоній сороці підходить і питається: «Ви мене пам’ятаєте?». Дмитрусю, як я можу тебе забути. Як я можу не пам’ятати. Випроводжаючи своїх учнів у доросле життя, ми завжди настановляємо традиційно – ким би ви не стали в цьому житті, важливо, щоби ви були людьми. І запевняю вас, що наш син Дмитро став людиною».

Аби ще раз віддати шану Дмитру, друзі та однокласники перед світлиною бійця встали на коліна. А учні 26 школи тримали у руках запалені лампадки. Також, уже за сумною традицією, до меморіалу Дмитру Заплітному поклали букети квітів синьо-жовтих кольорів, як і той прапор, з яким уперше поїхав на Схід.

СЕРГІЙ НАДАЛ, міський голова Тернополя

«Немає більшої любові, коли хтось віддає душу свою за життя і здоров’я рідних своїх. Ця цитата, ці слова зі Святого Євангелія від Івана часто приходять, коли згадуєш про молодих людей, які могли вчитись, жити, творити, розвиватися, але віддали своє життя на війні за Україну і залишилися назавжди молодими в пам’яті своїх друзів, рідних і близьких. Тепер ви, шановні учні, на його прикладі будете вчитися героїзму, будете вчитися, як любити свою Україну. Ви і прийдешнє покоління».

Також Президентом України було посмертно нагороджено Дмитра Заплітного, уродженця села Забойки Тернопільського району, орденом за мужність ІІІ ступеня.

Автор: Олена Юрик

Залишити коментар

Ваша електронну адресу не буде опубліковано. Обов’язкові для заповнення поля позначені *

*

Scroll To Top