Ви знаходитесь: Головна / Новини / У Тернополі репрезентували «Переможців»

У Тернополі репрезентували «Переможців»

Це – «Переможці». Ті, хто на війні втратили ногу або руку, але продовжують жити повноцінно. Хоча, і з протезами.

ВЛАДИСЛАВ КУЗНЄЦОВ, учасник проекту «Переможці»:

«В нашій країні вистачає таких хлопців, а оскільки АТО не закінчилось, то є можливість того, що їх буде, звісно не дай Боже, але може бути більше, і треба до них нормально, адекватно ставитись».

Владиславу 23. Отримав поранення під час звільнення Лисичанська. Розповідає, викинув ворожу гранату із БТРа, вона зірвалася в повітрі, а він – втратив руку. Зате зберіг життя тих, хто разом із ним був в бойовій машині. Взяв участь у проекті, щоб змінити ставлення українського суспільства до людей з особливими потребами.

ВЛАДИСЛАВ КУЗНЄЦОВ, учасник проекту «Переможці»:

«Усі люди з обмеженими можливостями, ну, у нас ставлення, наприклад, я був за кордоном – там зовсім інше ставлення до таких людей. Дуже багато є таких історій, коли таких людей банально не сприймають навіть за рівних. Тому що знають, що от людина-інвалід чи вона воювала ,чи ще щось таке, їй це ставлять в докір, тому що кажуть. Ми там тебе не посилали, так далі і тому подібне».

Наразі проект «Переможці» вже побачили в деяких містах України та за кордоном. Соломія Вітвіцька розповідає, хлопцям важлива підтримка і розуміння, а цей проект покликаний зробити життя бійців після війни комфортнішим.

СОЛОМІЯ ВІТВІЦЬКА, куратор проекту «Переможці»:

«У французькому Лурді, під час військового паломництва, туди раз на рік з’їжджаються військові з різних країн світу, і от саме там, просто неба, ми теж презентували «Переможців». І Назар Барилко, котрий, до речі, теж зараз їде сюди з Бродів, там був серед військових паломників і він розповідає наскільки було, як він каже, епічно і неймовірно, коли він йшов перед величезною кількістю людей, близько 30 тисяч в цьому гроті і ніс свічку. І наскільки йому всі аплодували, наскільки всі емоційно з ним переживали, тому що він був один з тих поранених військових під час нинішнього конфлікту».

У Тернопіль проект «Переможці» запросили подружжя меценатів Ірина та Тарас Демкури. Вони переконані, обов’язок кожного українця допомагати бійцям і морально, і якщо потрібно – матеріально.

ТАРАС ДЕМКУРА, меценат:

«Ви знаєте, я дуже горджуся тим, що якраз під час святкування 25-річчя Незалежності, ми сьогодні тут зібралися. Але ми би хотіли, що ми об’єднали наші всі зусилля для того. Щоб чим максимум помогти тим, хто вже заплатили, ті хто платять свою ціну там, на Сході. Тому що дійсно, хтось на передовій, а хтось в тилу, але ми, в тилу, не маєм відсиджуватися».

Щодо самого проекту та періоду зйомок, то хлопці запевняють, їм сподобалось.

ВЛАДИСЛАВ КУЗНЄЦОВ, учасник проекту «Переможці»:

«Сподобалось, цікаво, хороший колектив. Дуже якісно свою роботу виконували. У кожного хлопця спитайте – він скаже, що колектив супер і взагалі побільше б таких проектів, щоб більше хлопців ставали такими, ну, щоб їх могли побачити інші люди, щоб знали, що є такі, що не опустили руки, в них є протези, далі рухаються, не стоять на місці».

В’ЯЧЕСЛАВ БУЙНОВСЬКИЙ, учасник проекту «Переможці»:

«Це дзвонила Соломія. І предложила такий проект. В принципі, в мене на той час вже були протези, так що я, и, к тому же, саме первые, которые были в Украине, только начинались. Поэтому я откликнулся на это».

А це – 42-річний В’ячеслав Буйновський. Поранення отримав в місті Щастя, на Луганщині. Окрім того, що залишився без руки і ноги, черевну порожнину зрешетили осколки гранати. Шансів на життя лікарі В’ячеславу пророкували відсотків 10. Півроку в лікарні, цілий ряд операцій, протезування – і В’ячеслав запевняє, у нього все добре.

В’ЯЧЕСЛАВ БУЙНОВСЬКИЙ, учасник проекту «Переможці»:

«Зараз почуваюсь хорошо. То есть я нормально передвигаюсь, я где хочу там бываю. Нет никаких, знаете, преград перед чем то. Чтоб люди? Ну, во-первых, не смотрели на нас, как на инвалидов, да. Немножко, пускай лучше не обращают внимания лишний раз, чем думают, что мы инвалиды».

Всі учасники проекту «Переможці» наголошують, їм не потрібна жалість. Вони аж ніяк не почувають себе чимось обділеними і багато в чому дають собі раду краще за деяких здорових людей. Вони справді сильні, життєрадісні, кожен із своєю історією, низкою своїх планів і мрій, які, починаючи від зараз, намагаються втілювати в життя.

 

Автор: Наталія Єднак

Наталія Єднак

Залишити коментар

Ваша електронну адресу не буде опубліковано. Обов’язкові для заповнення поля позначені *

*

Scroll To Top