В Україні люди з особливими потребами часто стикаються з проблемами. Проте саме такі особистості доводять, що життю можна радіти за будь-яких обставин.
Пані Світлана проживає у Петриківському геріатричному пансіонаті більше семи років. Її захоплення – картини.
СВІТЛАНА ДРАГАН, мешканка Петриківського геріатричного пансіонату:
«Я люблю малювати. Малювати люблю з дитинства. І ще в школі, коли була, то теж гарно малювала, завжди мене навіть просили в школі там стінгазету оформлювати, все, малювати на різні виставки, бо любила то. Ну, і тут також. Я от тішуся з того, що я прийшла сюди, а Степан Васильович дуже підтримує це моє захоплення. І я, напевно, як намалюю якусь картину, то він, напевно, більше ше тішиться, як я».
У бібліотеці пансіонату є постійно діюча виставка Світлани Драган. Кожна картина має свою історію або пояснення.
СТЕПАН ГЛУШОК, директор Петриківського обласного геріатричного пансіонату:
«Це вона з Біблії, цитата з Біблії, а тут – як вона собі це уявляє і до цього малюночок, бачите».
Художниця каже, ні в пансіонаті, ні за його межами, спілкування їй не бракує. Має чимало друзів та людей, які її підтримують.
СВІТЛАНА ДРАГАН, мешканка Петриківського геріатричного пансіонату:
«Ми таку групку створили, молитовну. Ну, бо мої друзі, вони такі от побожні, вони ходять до церкви. Але не зажди є можливість там зібратися чи навіть до тої церкви все піти, а можна зібратися разом помолитися. Ну, теж не завжди виходить, бо кожен далеко, то ми таку створили групку по телефону, і ми з’єднуємося на конференцію, кожен майже день і ми разом молимося і спілкуємося. Так що і так, і так. Так що от в такий спосіб також підтримуємо стосунки».
В планах пані Світлани створити у фотошопі календар із своїми картинами, адже вміло користується комп’ютерними програмами. Ще одна творча людина з особливими потребами у пансіонаті – Ганна Вознюк. Розповідає, робити прикраси своїми руками – одне з її улюблених занять.
ГАННА ВОЗНЮК, мешканка Петриківського геріатричного пансіонату:
«В нас є такий кружок, ми займаємся і бісером, і о: плетемо лебеді, робимо з бісера дерева. А це вже новинка – це з звичайних чайних ложечок ми робим дзеркала. Це квілінг, такі шкатулочки. А це з звичайної газети, потім краситься всьо лаком. Вишиваю бісером, приймаю участь в гуртку самодіяльності. Ну, ми виступаємо, ставимо сценки, виступи робимо».
Пані Ганна родом із Ялти, вчилась в Монастириському районі нашої області. Близьких, які б навідувались в гості немає. У пансіонаті вона вже близько 20-ти років, проте саме тут знайшла найріднішу людину.
ГАННА ВОЗНЮК, мешканка Петриківського геріатричного пансіонату:
– З ким спілкуєтеся тут найбільше?
– З чоловіком.
– А розкажіть нам, ви тут познайомилися, ми вже знаємо. Яка ваша історія?
– Вона була в газеті та наша історія. Ми тут познайомилися, тут одружилися.
– І скільки часу ви разом вже?
– Офіційно – 14 років».
А неофіційно – з першого дня, жартують в пансіонаті.
Отак люди, які мають особливі потреби, доводять, що бути щасливими, радіти життюта займатись улюбленими справами, для тих, хто має таке бажання ніякі фізичні обмеження завадити не можуть.
Читайте нас у Telegram, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Тернополя та області.
