Більше десятка років тому на подвір’ї 23-ї школи на урочистій лінійці, проводжаючи у доросле життя, вчителі прощалися зі своїми учнями, серед них був і Дмитро Лабуткін. Проте, каже класний керівник Дмитра, замість випускного, у пам’яті сьогодні виринають зовсім інші спогади.
ЯРОСЛАВА ПОПКО, класний керівник Дмитра Лабуткіна
«Де ми побачили по телебаченню, як сепаратисти-бойовики, розглядають документи Діми, ми так його називали в школі, Дмитра Лабуткіна. Спершу не хотілося вірити, просто так думалося це якась, певно, провокація, щоб виманити гроші в батьків, або ше шось. І кожного дня з нетерпінням чекали останніх новин».
Однак, хороших новин так і не дочекалися. Дмитро Лабуткін був прес-офіцером, працював у телерадіокомпанії Міністерства оборони «Бриз», що у Севастополі. Після анексії Криму, як військовий журналіст, був в зоні АТО.
ВІТАЛІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ, батько Дмитра Лабуткіна
«Після анексії Криму, не зраджуючи присязі, як справжній офіцер бойовий, вийшов одним з останніх з території Криму, практично там військових не було, коли наш син виходив».
Дочекавшись ротації, Дмитро повертався додому, до дружини та доньки. 16 лютого 2015-го колона українських військових, яка їхала з Дебальцевого, потрапила під обстріл. Серед загиблих того дня, був і Дмитро Лабуткін.
ВІТАЛІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ, батько Дмитра Лабуткіна
«І хотів би попросити, що б всі пам’ятали загиблих Героїв, всіх. Доки ми їх будемо пам’ятати, доти вони в нас будуть живими залишатися в наших серцях».
Лінійку-реквієм присвятили ще одному випускникові – Назару Сикліцкому. Боєць загинув на початку лютого 2015-го під час вибуху на Херсонщині, де дислокувався батальйон «Збруч». Назару було лише тридцять. Матір, згадуючи сина, не стримує сліз.
НАДІЯ АНТОНІВНА, матір Назара Сикліцкого
«Нам його дуже не хватає. Він такий був… Він знав, як що зробити, він знав все… Коли спілкувався зі своїм братом Максимом, завжди говорив до нього: «Максим не спіши, я ще трошки, я ще трошки, ми всьо поробимо». Робимо, но то воно не так».
На фасаді школи встановили пам’ятні таблиці на честь своїх випускників, які стали Героями, посмертно.
МАРТА, учениця ТЗОШ №23
«Для школи ці дошки багато значать, тому що їх треба пам’ятати, цих хлопців, які віддали життя за всіх нас. І шанувати».
ДІАНА, учениця ТЗОШ №23
«І тому ми вирішили всією школою виставити такі меморіальні дошки, аби вшанувати так їхню пам’ять».
ЮРІЙ, учень ТЗОШ №23
«Ця дошка це так, як пам’ять про цих двох загиблих колишніх учнів нашої школи. Ми будемо про них пам’ятати, наслідувати їхній героїзм, що вони пішли воювати, захищати власну державу. Я думаю, що майбутнє покоління будуть цьому навчатися і виховувати у собі якийсь патріотичний дух».
Читайте нас у Telegram, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Тернополя та області.
