Восени 1944 року польський комітет національного визволення і Українська радянська соціалістична республіка підписали міждержавну угоду про обмін населенням.
ОЛЕКСАНДР ВЕНГРИНОВИЧ, голова обласної організації Всеукраїнського товариства «Лемківщина»:
«Тоталітарні режими одні і другі зробили свою чорну справу, депортували українське населення з поконвічних українських земель і розкинули їх по світу. Біля 500 тисяч по Україні в степи Херсонщини, Кіровоградщини, Одещини, де люди не привикли до таких умов, перебувши там зиму, вони почали втікати. Думали, що повернуться додому, але кордон був закритий і багато з нас зупинилося тут, в західній Україні».
За депортацію відповідали спеціальні війська. Людей розміщали у товарні вагони, які везли їх в Україну. Пригадує ці страшні події і пані Марія, тоді їй було 5 років.
п. МАРІЯ, депортована лемкиня:
«Депортували нас на Холмщину, під Німецьку границю і ми там побули 2,5 роки і тато казав: «Ой, нас певно не виселять, будем тут, ближче до своєї рідної землі, бо певно повернемся», але то не вийшло так, а звітам депортували нас сюда».
Однак, дістатися на Тернопільщину їм було не просто.
п. МАРІЯ, депортована лемкиня
«Їхало п’ять сімей, ото навіть є пару чоловік, що ми разом їхали в вагоні і тато взнав, що нас везуть на Східні області, кажуть на велику Україну. Тато був такий організатор і тих п’ять мужчин, що їхало нас. Дуже було страшно вийти навіть на вулицю, вони пішли вправлятися і вони розлучили вагони і так ми опинилися на Тернопільщині, а так би були хто знає де, десь в Луганську чи на Одещині».
При виселенні українські сім’ї залишали усе, що мали: хати, господарства, землі, з надією на повернення. Вже в Україні довелося розпочинати нове життя і це було вкрай важко, розповідає пані Марія.
Читайте нас у Telegram, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Тернополя та області.
