24 лютого 2022 року життя кожного українця розділилось на “до” та “після”. О 5 ранку того дня на захист нашої держави вийшли вони – добровольці, мужні захисники, з досвідом та без. У вогні боїв та під обстрілами, у холодних окопах та в руїнах міцно тримають оборону та нищать підступного ворога переважно цивільні, у військовій формі. То хто вони? Чим займалися до того, як розпочати зовсім інший шлях – жертовний та сміливий. Їх багато, та ми не забуваємо про героїзм і все-таки пригадаємо історії бодай декількох.
Чоловік Вікторії Заяць до повномасштабного вторгнення працював у мережі супермаркетів, та все ж у свої 26 він став на захист рідної Батьківщини добровільно. З березня 2022 року і дотепер він продовжує воювати на гарячих точках.
А от для чоловіка Лілії Кондрат – Романа, боротьба почалась ще у 2014 році. Тоді він очолював відділ у справах сім’ї, молоді та спорту однієї з районних адміністрацій Тернопільщини. Чоловік одразу вирішив – як начальник потрібно показати приклад, а тому коли анексували наш рідний Крим, він уже був у лавах Збройних сил України.
Сьогодні, уже другий рік поспіль Збройні Сили святкують свій день – сильних, сміливих і незламних чоловіків і жінок, на фронті. Саме вони, переважно цивільні, у військовій формі, стоять за майбутнє наших дітей.
Серед них — тернопільська Ластівка. Тендітна Ірина Драгущак завершила навчання, працювала при УГКЦ, була волонтеркою, адміністраторкою у Домі ветерана. Тобто завжди поруч з тими, хто бореться. Але у лютому 2023 – все вирішила змінити. І тепер вона – навідниця гармати. Воює на рівні з усіма, бореться за українські цінності, і в спеку, і в сніги торує шлях до перемоги. Бо вона — у ЗСУ, бо вона – задля вільної України готова на все.
А от військовий Павло Філик у цивільному житті працював маркетологом. Проте уже майже 2 роки чоловік не займається цієї справою, а захищає рідну Батьківщину. Того дня, 24 лютого, він дізнався про війну будучи в рідному місті. А через два дні уже прийшов до військкомату.
Цивільне життя залишив і Степан Барна. Позаду багато здобутків, та каже, головного ще не виборов – вільної України. Назавжди, а не на десятиліття. Степан був і народним депутатом, і головою адміністрації, був підприємцем і науковцем, писав наукові дисертації, аби розвивати свою країну. Але виправдалось найгірше його сподівання – росія не змогла спокійно спостерігати за нашими здобутками і напала. Підступно і цинічно.
Віримо, перемога України стане реальністю завдяки усім вам, бійці ЗСУ, завдяки вашій силі і мужності, завдяки усім жертвам на які ви пішли. Тому, зі святом вас, рідні. Чекаємо вдома кожного, аби обіймати і дякувати.
Читайте нас у Telegram, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Тернополя та області.
