Петриківський обласний геріатричний пансіонат розрахований на 185 осіб. Його заснували приблизно 40 років тому. За цей час тут проживали близько 3 000 людей.
СТЕПАН ГЛУШОК, директор Петриківського обласного геріатричного пансіонату:
«Кого ми приймаємо в наш будинок-інтернат? Це всіх людей похилого віку, в яких немає дітей або родичів, які згідно до чинного законодавства повинні їх забезпечувати і доглядати. Крім цього ми приймаємо також і молодих людей після 18-ти років – інвалідів І і ІІ групи, також одиноких, які не мають батьків».
Державне фінансування забезпечує установу необхідним, однак зробити все, що хотілося б, можливості немає, розповідає директор. Тому будь-якій підтримці тут завжди раді і навіть мають постійних опікунів. Вони купують меблі і допомагають з ремонтами. Нещодавно меценати оновили вхід.
СТЕПАН ГЛУШОК, директор Петриківського обласного геріатричного пансіонату:
«В нас є пандус, щоб виїхати в двір, а не було розсувних дверей. От. Кажу, було б добре тут зробити розсувні двері. Вони кажуть, добре, зробим. Ну, півроку їх не було. Думаю, поговорили тай на тому й сталося. Приїжджають через півроку, встановлюють двері, без газети, без телебачення, без нікого, без ніякої реклами і навіть не знаємо хто це. І зробили двері. Зранку почали в 2 годині ночі закінчили».
Доброчинці так і не назвались, а Степан Васильович каже, за 15 років його роботи в пансіонаті – це єдиний такий анонімний випадок. Зараз в корпусах ремонтують дах. Кошти для цього виділили з Фонду регіонального розвитку.
СТЕПАН ГЛУШОК, директор Петриківського обласного геріатричного пансіонату:
«Це буде як енергозбереження і з другої сторони, те, що в нас плоский дах і не було технічного поверху, то якщо дощ десь капав, то прямо людям на ліжко. Зараз на одному корпусі вже зробили, приступають на другому корпусі, досить інтенсивно роблять, незважаючи на вихідні, працюють гарно, кажуть, щоб встигнути до Миколая зробити цей шатровий дах».
Вже близько року в пансіонаті проживає Леонтина Михайлівна. Більше, як півстоліття жінка працювала директором будинку культури в одному із сіл Теребовлянського району. Але з роками, самій давати собі раду ставало все важче, тому й потрапила в цей заклад.
ЛЕОНТИНА МИХАЙЛІВНА, мешканка пансіонату:
«І коли я прийшла, місяць – трохи було важко, знаєте, бо чужі люди, і сяке-таке. Я до такої обстановки не привикла. Я привикла трохи керувати, а ту вийшло не так і було мені важко. Зараз мені дуже добре. Ту дуже добре годують».
Син Леонтини Михайлівни помер, а донька, за кордоном. Вони спілкуються телефоном і діляться новинами. Жінка має 8 онуків, сімейні фото у неї на столі. Каже, в пансіонаті їй краще, як вдома, бо попри вік, вона веде активне життя.
ЛЕОНТИНА МИХАЙЛІВНА, мешканка пансіонату:
«Я маю книжки, я читаю книжки, я виступала в самодіяльності до Дня людей похилого віку, я співала, бо голос в мене прекрасний. Я працювала в церкві в хорі, я співала, я вела хор».
Ляля Петрівна проживає у Петриківському пансіонаті майже півроку. У неї своя історія. Вона приїхала зі Сходу. Розповідає, все життя прожила на Тернопільщині, близько 10-ти років тому переїхала на Луганщину, до сина, де жила б і зараз, якби не АТО.
ЛЯЛЯ ПЕТРІВНА, мешканка пансіонату:
«Я 8 років, я не знала біди. Поки не почалися бомбьожки, стрілянина і прийшлося вже ввечері, смеркло, сильна бомбьожка була, і так під час тої бомбьожки, за руль сіла дитина і нас вивезли. Полями, полями… бус старий, він так буксував в полі, шо приходилось нам пхати. В темноті пхати, щоби виїхати з того поля».
Люди в пансіонаті різні, але спільну мову і між собою, і з персоналом, кажуть, знаходять. До того ж, є можливість відволікатись чи знайти собі хобі.
ЛЕОНТИНА МИХАЙЛІВНА, мешканка пансіонату:
«Зо всіма я дружу, я ні з ким в конфлікти не стаю. Зараз приходила до мене Лєня – бібліотекарка вчора. І сказала, чи Ви, Михайлівна, будете колядувати? Кажу – буду. І виставу вона підбирає, і я буду виступати, буду грати, буду співати, бо я так, як соловейко».
ЛЯЛЯ ПЕТРІВНА, мешканка пансіонату:
«Кажда людина, вона має свій характер, ну, але нормально. Таких, щоби я сказала, поганих відносин між людьми, находимо спільну мову, каждий своїм ділиться. От, розсаду висаджую. Хочу мати помідори, огірки зимою. Ну, так мені подобається. На підвіконнику в кімнаті, сонце в вікно, а знизу батареї – готова теплиця».
До слова, зараз у пансіонаті перебуває 176 осіб.
Читайте нас у Telegram, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Тернополя та області.
