В гарячих точках на Сході України служать чимало наших земляків. Час від часу вони навідуються додому. Ненадовго, втім, для їх рідних ці дні зараз чи не найбільш очікувані.
Майже два місяці чекала свого чоловіка Тетяна Бараневич зі Зборова. Весь цей час Дмитро охороняв блокпост на кордоні з Кримом. І от тепер майже на 2 тижні він повертається додому.
ТЕТЯНА БАРАНЕВИЧ, дружина бійця:
«Бувало таке, що раз на день. Бувало, що взагалі не зв’язувались. Як коли було, так і… Страшно. Не знати, куди дальше поїде, через пару днів».
Нарешті довгі тижні очікування для Тетяни закінчуються. На перон тернопільського вокзалу прибуває поїзд із Сімферополя. Разом з Дмитром – ще троє його побратимів.
ДМИТРО БАРАНЕВИЧ, боєць:
«Ну, таких моментів не було, щоб так аж відбиватись. Були там такі тривоги. Мається на увазі, завжди наготові, якщо що… А так – нормально. За домом, звичайно, сумував. А так, щоб там складно… Не було. Колектив, багато хлопців. Всі свої».
Разом з іншими схвильованими родичами та друзями зустрічати свого сина, 24-річного Романа, прийшла пані Ірина.
ІРИНА ЛЮЛЬКА, мати бійця:
«Його забирали – мене не було, я була за кордоном. Для мене було це дуже тяжко, я дуже тяжко це пережила. Але сьогодні в мене дуже велика радість, що я його дочекалася і зустріла. І надіюсь, що все буде добре, що всі наші хлопці повернуться живі і здорові. І що в нас буде мир на Україні. І всі будуть щасливі, раді. Будуть народжувати дітей. Життя буде продовжуватися».
Майже в той самий час з протилежного боку, перед входом на вокзал, зібралися вже інші люди з синьо-жовтими прапорами та квітами. Бійця Тараса із зони АТО до Тернополя приїхало зустрічати мало не півсела. Його друг Іван розповідає: коли взнав, що той братиме участь у бойових діях, відчуття були двоякі.
ІВАН ЗІЛІНКА, друг бійця:
«По-перше, гордість за нього була. По-друге, засмутився. Тому що, коли дивишся по телевізорі, зовсім інакше. А коли сприймати такі речі, коли твій близький друг іде, прямо кажучи, на війну – це страшно. Це страшно просто розуміти, що там може трапитись все, що завгодно. Всередині все буквально перевернулося».
Зустрічають бійця з обіймами та сльозами радості. У рідному селі на Теребовлянщині Тараса не було близько двох з половиною місяців. Він – солдат-контрактник, на Схід вирушив як артилерист. Служив переважно на Луганщині.
ТАРАС МОРОЗ, боєць:
«Розумієте, як стріляють автомат на автомат, ти бачиш свого ворога. В нас цього нема. Ми, як стріляємо, артилерія, нам у відповідь йде артилерія. Тим, що ми стріляли, тим нам і відповідали. Слава Богу, ми живі-здорові».
Вдома Тарас пробуде близько тижня. На питання, що має намір зробити, коли закінчиться війна, боєць відповідає просто:
ТАРАС МОРОЗ, боєць:
«Спочатку треба поїхати в Київ, забрати свій диплом з вищою освітою юриста».
Читайте нас у Telegram, Viber, Facebook та Instagram: головні новини Тернополя та області.
