Немає у Тернополі місця, яке б не нагадувало про Олександра Смика. Його друзі та колеги памятають: ось тут, Майдан 2014го. Голосом Олександра Івановича звучала революція у Тернополі. А тут він надихнув не одне покоління поетів та митців. У цьому будинку, на вулиці Шевченка, Олександр Іванович 10 років працював керівником міського управління культури.
Бард, поет, співак, драматург, візіонер, організатор, творча та елеґантна людина — замало слів, зізнаються його друзі, щоб розказати про Олександра Смика сповна. Все, що він творив – було з думкою про Україну. А чимало пісень зараз в час війни стали пророчими.
Друзі з захопленням розповідають про силу Олександра Івановича. Поетичну – бо написав багато віршів, видавав збірки і мав ще безліч слів, які не встиг сказати. Сила музична – бо саме його мелодії використовували як саундтреки до фільмів. А пісні під гітару готові були слухати годинами.
Олександр Іванович і попри хворобу публікував вірші у соцмережах, а нотатки надсилав колегам. За кілька годин до смерті на його сторінці у фейсбуці з’явився останній вірш. Він надто сильно любив людей. І переживав за долю України. Саме тому своєю творчістю прагнув навертати українців до України, її мови і культури.
